Машина Миколи Линника зроблена із військового винищувача Міг-15
Микола Линник працює інженером з документації. Розробляє систему менеджменту якості. Народився у Білій Церкві Київської обл. у сім"ї викладачів. Живе в Києві. З 2006 року реставрує та удосконалює автомобіль, який у 1960-х роках зробив його дідусь по матері Микола Микитович Осипов. Живим його не застав. Обладнав машину потужною музичною системою з 10 динаміків і чотирьох підсилювачів звуку. Бере участь в змаганнях з автозвуку й тюнінгу. Закінчив Національний університет харчових технологій. Працював інженером-конструктором, потім менеджером на СТО. 2011 року отримав другий розряд з автотюнінгспорту. Займався авіамоделюванням і баскетболом. Любить кататися на роликових ковзанах, грати в настільний теніс і читати книги про містичні випадки та речі.
Вперше побачив машину дідуся на старих фотографіях. Завжди мріяв про ту мить, коли на ній поїду. Дідусь зробив її сам. На жаль, його не застав — він помер ще до мого народження.
Кузов автомобіля зроблений зі списаного радянського винищувача МіГ-15. Тому машина повністю дюралюмінієва. Дідусь служив у авіації в російському місті Миколаївськ-на-Амурі. Там і почав працювати над автомобілем. Це була його мрія. Тільки зробив кузов, його перевели на Сахалін. То він перевіз туди й машину. Там встановив двигун. Міняв його тричі. Останній встановив від "Запорожця" з повітряним охолодженням на 30 кінських сил. Через 4 роки переїхав у Білу Церкву. 1968 року поставив машину на облік в Києві. Для цього її випробовували в спеціалізованому науково-дослідницькому інституті.
Машину назвав "Дніпром", бо в багатьох містах, де служив дідусь, протікала ця річка. Він наїздив автомобілем сотні тисяч кілометрів, брав участь у пробігах клубу "Самавто" по всьому Радянському Союзу. Його нагородили кубком і дипломом "За технічну грамотність конструкції та надійність в експлуатації".
Дідусь любив їздити цим автомобілем. У 70-х роках купив "Москвича 2140", але віддав сину його. Пересувався саморобним авто. Після смерті дідуся машина 20 років стояла в сирому гаражі. Якби кузов був не дюралюмінієвим, зогнив би.
Я був першим, хто завів машину після 20-річного простою. Завелася з другого разу. Проїхав нею тільки 5-6 метрів — із гаража й назад. Але відчував себе дуже щасливим. Боявся, що вона за ці роки стала непридатною для їзди.
Їздити навчився у 13 років. Батько давав мені покерувати своїм "Москвичем 2140" дорогою на дачу. Одного разу навіть міліція нас зупинила за перевищення швидкості. Ще й я за кермом — неповнолітній, без прав. То був ще початок 2000-х, вдалося двадцяткою відкупитися. Вже тоді відчував тягу до автомобілів. Бувало батько давав помити машину. Там до колонки 100 метрів, а я роблю коло у кілька кілометрів через місто, аби якомога більше проїхати.
Школярем вирішив привести машину дідуся до ладу. Спочатку мені не подобалися її квадратні форми, хотів зробити дизайн більш плавним. Потім зрозумів, що такі кутасті кузовні лінії — це родзинка машини.
Почав ремонтувати автомобіль після того, як мені приснився дідусь. У сні він сказав, що машину потрібно відродити й назвав її Феніксом. Наступного дня я пішов у гараж. Зняв сидіння, відшкріб сокирою трухлявий поролон із даху. Відрами виносив із салону зіпсовані матеріали оздоблення. Мені допомагав мій товариш.
15-річним проводив біля машини всі канікули. Відновлював її. Інколи навіть ночував у гаражі.
Якось підійшов один солідний чоловік. Обійшов машину, обдивився й запропонував тисячу доларів за неї. Я відмовив. Пояснив, що автомобіль для мене дорогий як пам"ять. Він сказав "молодець", потиснув мені руку й пішов. Тоді я усвідомив свою відповідальність за дідусеве авто.
Першою покупкою для автомобіля було тюнінговане кермо. Придбав його на початку двотисячних. Воно коштувало 150 гривень. Таких грошей не мав, тому продав свого велосипеда "Турист" за 120 гривень і доклав ще 30.
Всю студентську стипендію витрачав на машину. Підзаробляв кресленням, ті гроші теж йшли на неї. Купував різні матеріали, шумоізоляцію, потім — музичне обладнання. Жив за рахунок батьків.
Кузов мого автомобіля не зварений, як в усіх машинах, а на заклепках. Так само з"єднують деталі літаків. Аби заклепки не розхитувались під час звучання музики, обклеїв весь салон шумоізоляцією. З нею машина стала на 40 кілограм важчою.
В автомобілі багато саморобних деталей. Коли вони зношуються, аналогічні важко підібрати. Доводиться виготовляти самому. Саморобними є також елементи гальмівної системи, решітка радіатора й навіть задні ліхтарі. Один п"яний водій на "Волзі" врізався у мою машину, деформував заднє крило й розбив ліхтар. Якщо крило ще можна відрихтувати, то такого ліхтаря вже ніде не знайдеш.
Машину без нагляду не залишаю. Раз лишив її на вулиці, а не в гаражі й хтось відламав двірника. А двірник той із текстоліту, ручної роботи, заводський на машину не підійде. Довелося самотужки новий робити.
Для мене принципово працювати над автомобілем самому, а не на станції технічного огляду. Машина, над якою працюєш сам, має душу. Це одразу відчувається.
Шкіру для перетяжки салону отримав безкоштовно. Батько шукав майстра, який би зміг якісно обтягнути сидіння та дверні карти. Знайшов закрійника Василя Івановича Чапаєва. Пояснив йому, що машина саморобна. Василь Іванович вирішив під"їхати до нас, щоб прикинути обсяг робити. Зайшов у гараж, а там — старий портрет Леніна. Закрійник запропонував нам матеріал в обмін на той портрет. Виявилося, він — комуніст, має музей Леніна. У нього й збирає портрети та погруддя. Василь Іванович має фірму з обтягування шкірою автомобільних салонів. Дав нам з батьком залишки світлої шкіри й показав, як оздоблювати нею деталі інтер"єру. У нас все вийшло. Для обтягування дрібних деталей потрібна була прошивка. Її безкоштовно зробили швеї Чапаєва.
Мені щастить на добрих людей. Звернувся за порадою знайомого до Володимира Олексійовича Гури, що займається продажем і встановленням аудіотехніки в автомобілі. Хотів, щоб він мені пояснив, як це правильно робити. Розповів йому про свою машину. Виявилося, цей чоловік знав мого дідуся і йому сподобалась ідея відродження знайомої машинки "Фенікс". Він допоміг мені безкоштовно з порадами, накреслив схему під"єднання всіх динаміків, підсилювача та головного пристрою. Дав у користування аудуотехніки в авто на 600 доларів поки не обживуся своєю.
У моїй машині встановлено 10 динаміків і чотири підсилювача. Аудіосистема має 7 каналів підсилення, це дозволяє налаштувати кожний динамік окремо за допомогою процесорного головного пристрою. Всі корпуси колонок робив сам із фанери та МДФ. Якщо увімкнути музику в машині на повну гучність, динаміки видадуть 141,6 децибел. Реактивний літак при злеті створює шум 140 децибел.
Моя машина регулярно бере участь у змаганнях з автозвуку й тюнінгу. У деяких треба продемонструвати максимальну силу звуку (SPL), в інших (SQ) — якість. Машина була призером другого етапу чемпіонату України з автозвуку і тюнінгу SQ Challenge & EMMA 2013. Там посіла перші місця у трьох номінаціях — Tuning Challenge, EMMA Racing, EMMA Ретро. Всього маю 18 кубків.
Під час змагань SQ оцінюють якість звуку, комфорт від прослуховування, реалістичність передачі звуків музичних інструментів та вокалу, різні налаштування. Для цього в машинах учасників відтворюють музику різних жанрів — блюзу, джазу, класики. Інколи вмикають запис у якому чоловік ходить у туфлях по дерев"яній сцені і каже, що пішов праворуч чи вперед. В салоні аудіотехніка має бути так налаштованою, щоб спрямування кроків чоловіка можна було визначити на слух.
Найбільше мені подобається EMMA Racing. У цих змаганнях потрібно демонструвати і якість, тиск звуку, рівень установки аудіотехніки, складність її монтування, зовнішній вигляд автомобіля, технічний тюнінг. Обов"язковим атрибутом змагання є їзда спеціальною трасою (слалом), паркування та об"їжджання фішок і різних перешкод. Обіймав там друге місце за кубок ТСО-Україна 2011 року. До першого місця мені не вистачило всього лиш двох балів. У мене було 258, у переможця 260. В класі брало участь 8 учасників.
На змаганнях моя машина не поступається сучасним автомобілям. Я випереджав Subaru Impreza WRX STI , Mercedes-Benz С 220, FordScorpio, Mitsubishi 3000 GT та інші. Вони мають більш ніж у п"ять разів потужніші двигуни та мало не вдвічі вищу швидкість. По прямій трасі вони вже поверталися б назад, поки я вперед не доїхав ще б. Проте в ході змагань EMMA Racing не треба розганятися до максимуму. Головне об"їхати всі фішки, швидко й правильно припаркуватися, правильно, швидко й ефективно, без втрати часу змінювати рух та напрямок їзди. Моя машинка має коротку базу, на відміну від інших, тому нею дуже зручно маневрувати. Й прискорюється вона непогано.
На виставках намагаюся не відходити від автомобіля. Особливо насторожено ставлюся до дівчат на шпильках. Одна своїми підборами пошкрябала поріг машини. Довелося потім заполіровувати.
На дорозі мене часто пропускають. Деякі обганяють, щоб сфотографувати. Даішники за весь час, скільки в мене ця машина, тільки раз перевіряли документи. Решті просто цікаво було оглянути авто зблизька.
У моїй машині музику слухав Олег Скрипка. Він йшов Трухановим островом під час проведення фестивалю "Рок січ" і побачив мою машину. Скрипка помітив величезні динаміки в машині і захотів посидіти в ній. Сів, поставив свій диск, а там запис фолькмотивів і сопілки. Звісно, що сабвуфери мовчали, бо вони відтворюють низькі частоти. Ще й акумулятор був підсаджений після змагань. Музикант подумав, що ті динаміки бутафорія. Вийняв диск і вийшов із машини.
Малюнок птаха фенікса з"явився на моїй машині під час конкурсу аерографії. Коли я працював на СТО, моя керівник запропонувала мені взяти участь у цьому конкурсі. Я погодився. Привіз туди свій автомобіль, узгодив малюнок. Але коли підійшов до моєї машини чоловік і почав наждачкою стирати лак з фарби на дверці, в мене ледь істерика не почалася. Так завжди переживав, щоб ніхто не подряпав —і тут сам віддав машину під наждачку. Про розміри малюнку я ні з ким нічого не обговорював. Не думав, що малюнок буде наскільки великим. Коли його не закінчили в перші два дні, боявся, що кинуть його недомальованим. Але художник –аерографіст, Роман Гіржан, за тиждень все доробив. Вийшло гарно і безкоштовно.
Моя машина має характер. Може не завестися після того, як щойно заводилася. Якось я був роздратований і вирішив її протерти вологою ганчіркою. Кинув її на дах, а в душі все кипить. Потім беруся за ганчірку — а мене я стукне током аж до ліктя. Ніяк не можу цього пояснити, де взявся такий розряд. У машині ж бортова напруга 12 вольт. Тому коли я без настрою, не займаюся нею. Можу щось зіпсувати.
Я ніколи не продам цю машину. Продати її це те саме, що зрадити дідуся й себе. Машину навіть неможливо оцінити грошима, бо в неї вкладено душу.
Як змінився автомобіль протягом своєї історії
